• Завантаження даних про погоду...
< Попередня новина

Лісокультурниця Олена Бездітна: у постійній турботі про майбутній подільський ліс


  • Загальні новини
  • Автор:  Пресслужба ДП "Бершадський лісгосп"

Щоб виростити могутні ліси, що милуватимуть око та приноситимуть користь нащадкам, потрібно докласти значних зусиль, грунтовних знань, практичного досвіду. Свою працю у майбутні діброви у лісгоспах Вінниччини щодня вкладає понад півтори тисячі лісівників, і це представники різних професій та посад – від керівників, державної лісової охорони і до робітників. Допомогти новонародженим сіянцям майбутніх лісових дерев зміцніти покликані люди рідкісної, надзвичайно відповідальної професії з цікавою назвою: лісокультурниця. Хоча офіційно ця посада звучить по-іншому — робітник на лісокультурних роботах. Представниця цієї професії Бездітна Олена Михайлівна вже 13 років працює у Сумівському лісництві ДП «Бершадський лісгосп». Вона - яскравий приклад зразкової роботи та наслідування для своїх колег. За сумлінну роботу нагороджувалася Грамотою Вінницької ОДА, грамотами та подяками лісгоспу. Ось і цьогоріч до Дня працівника лісу отримала відзнаки – Подяку Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та грамоту підприємства.
Народилася пані Олена у селі Сумівка у родині простих робітників. Закінчила місцеву школу та вступила у Вороновицьке ПТУ. Після навчання вийшла заміж за військовослужбовця, тому довелося разом з чоловіком переїхати у Одеську область та кілька разів змінювати місце проживання. Тут, на Одещині, у подружжя народилися дві доньки. Та у 2005 році родина повернулася у рідну Сумівку. Чоловік Олени Михайлівни перевівся на службу у Губник Гайсинського району, а жінка на той час знаходилася у відпустці по догляду за молодшою дитиною.
Та донька підросла, а О.Бездітна розпочала пошуки роботи. Саме тоді дізналася, що у Сумівське лісництво потрібен робітник на лісокультурних роботах. Отак у 2008 році розпочався трудовий шлях Олени Михайлівни у Бершадському держлісгоспі, де жінка працює й нині.
Всього цьогоріч у Сумівському лісництві  трудяться лише 3 робітниці на лісокультурних роботах.  Олена Бездітна – ланкова бригади, разом з нею  тут працюють Світлана Коренюк та Валентина Платунова. Хоч ланка й найменша серед лісництв Бершадського держлісгоспу, та систематично досягає найвищих темпів та показників якості робіт. 
Не секрет, що доглядати вручну тендітні молоді дерева – важка та кропітка праця. Проте людина звикає до всього. Так і невеликий колектив сумівських лісокультурниць звик до напруженого робочого ритму, до болючих мозолів від сапи та спекотних днів, до колючих, чіпких та надокучливих бур’янів, кусючих комарів та ос.
- Усі ми працюємо злагоджено, один одного підтримуємо, - зауважує Олена Михайлівна. – Так і має бути,  адже усі разом робимо спільну справу – доглядаємо майбутній ліс, допомагаємо йому зміцніти.
Об’єм роботи у жінок-лісокультурниць чималий. Розпочинається сезон із весняної посадки лісу. Потім трудівниці  під відкритим небом, у дощ і спеку доглядають  лісові культури — на кожну з засаджених ділянок доводиться повертатися по декілька разів. Якщо врахувати, що інтенсивний догляд за новоствореними культурами обов’язково потрібен протягом перших трьох-чотирьох років, то не важко уявити обсяг ручних робіт, що лягає на плечі цих жінок. Цьогоріч рясні затяжні дощі на початку літа створили сприятливі умови для росту та розвитку трав’янистої рослинності та порослі другорядних порід, які пригнічують ріст лісових культур, забираючи вологу, світло та поживні речовини. Тому роботи для тих, хто доглядає лісові культури, ще додалося.
Та скаржитися на труднощі лісокультурниці не звикли. Вони відчувають свою відповідальність за подільські діброви та пам’ятають, що у їхніх руках – доля сінців, від якості яких залежить ріс та приживлюваність лісових культур, якість майбутнього високопродуктивного лісу. Тож у період його найактивнішого росту ці трудівниці вкладають максимум зусиль і знань.
- Свою роботу я люблю, - розповідає О. Бездітна. – Щодня ми на свіжому повітрі, серед природи. Це, звичайно, додає сил для роботи. Та особливе задоволення, гордість за свою працю отримуєш, коли бачиш, як маленькі дубочки виростають у могутні ліси, які принесуть користь нашим дітям та онукам.
Має жінка і заняття для душі – полюбляє шити. Особливо багато одягу шила самотужки, перешивала у часи, коли діти були маленькі. 
Звичайно, опорою та утіхою Олени Михайлівни є її родина. Нині чоловік Юрій Андрійович вже вийшов на заслужений відпочинок. Молодша донька Анна – студентка, старша Тетяна - вже створила власну сім’ю, влаштувалася на роботу.
Тож ми напередодні свята дякуємо тендітним жіночим рукам, котрі плекають ці сіянці, щодня переживають серцем, щоб укорінився кожен з них, зміцнив та виріс у могутні подільські діброви. Низький уклін вашій праці!